Стравінський Ігор Федорович народився 17 червня (5 червня) 1882 року в м. Оранієнбаум (нині м. Ломоносов у складі Петродворцового р-ну м. Санкт-Петербург) в родині оперного співака та піаністки. Його рід походив від польських землевласників і носив прізвище – Сулима-Стравінські. Неодноразово говорилося і про українське коріння Стравінського. Відомий диригент Ігор Блажков, який знав композитора особисто, знайшов в архівних документах роду Стравінських відомість, що предок композитора 1597 року був війтом Києва.
Я винаходжу
музику
Юнацьке фото Ігоря Стравінського
Прем`єра у Парижі відбулася в 1910 році, а зірок – Карсавіну, Фокіна та Стравінського викликали на сцену багато разів. В цей вечір Сергій Дягілєв познайомив Стравінського з Клодом Дебюссі.
Це був початок слави і цей етап творчості Стравінського музикознавці називають – «російським» періодом (1908 – 1920-ті рр.). Формується естетика Стравінського, пов’язана з «театром уявлення», та основні елементи музичної мови: «поспівковий» тематизм, вільний метроритм, остинатність, варіативний розвиток.
І. Стравінський з С. Дягілєвим
А далі – балети Стравінського стають невід`ємною частиною «Русских сезонов» Дягілєва в Парижі. Незабаром глядачі побачили знаменитого Вацлава Ніжинського в головній ролі Петрушки в неперевершених декораціях Олександра Бенуа. Прем`єра балету «Петрушка» відбулася 13 липня 1911 року на сцені Театру Шатле.
В 9 років Ігор вже грав на фортепіано. Але шлях до музики був не дуже швидким. Стравінський вчився на юридичному факультеті Петербурзького університету, але так і не склав іспити, а просто отримав свідоцтво про прослухані курси. Далі – він 5 років займався композицією з Миколою Римським-Корсаковим.
Саме в цей час І. Стравінський зближується з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Сергій Дягілєв та Михайло Фокін визнають, що «Русским сезонам» в Парижі, які вже набрали великої популярності, не вистачає балету на тему російської казки. Разом з колективом, а саме: з балетмейстером Михайлом Фокіним та художниками Олександром Бенуа і Олександром Головіним Дягілєв пише лібрето про Жар-птицю. Одразу ж по завершенню вони замовляють музику Анатолію Лядову, професору Петербурзької консерваторії. Втім, написання музики значно затягнулося. А тим часом Дягілєв знайомиться з Ігорем Стравінським. Саме тоді народжується перша музика Стравінського для фортепіано, у якій музикознавці простежують вплив імпресіоністів та школи Римського-Корсакова. І після почутої оркестрової п’єси «Феєрверк» Дягілєв замовляє Стравінському музику до лібрето «Жар-птиці». Музика написана, починаються досить важкі репетиції. Головні ролі виконують зірки: Жар-Птиця – Тамара Карсавіна, Царевич – Михайло Фокін. Одного разу трупа заявила, що в музиці «немає мелодії для танцю». Втім, Стравінський продовжував самостійно задавати ритм на репетиціях, підспівувати і «розстроювати рояль».
Фото з балету Жар-Птиця
«Коли я складав цю музику, перед очима у мене був образ іграшкового танцюриста, що раптово зірвався з ланцюга, і який своїми каскадами диявольських арпеджіо виводить із терпіння оркестр, який в свою чергу відповідає йому загрозливими фанфарами. Зав’язується сутичка, яка врешті-решт завершується довжелезною скаргою танцюриста про знемагання від утоми. Закінчивши цей дивний уривок, я цілими годинами гуляв по берегу Леманського озера, намагаючись знайти назву, яка виявила б в одному слові характер моєї музики, а отже, і мого персонажа. І ось одного разу я раптом підскочив від радості: “Петрушка”! Вічний і нещасний герой всіх ярмарків, всіх країн! Це було саме те, що потрібно, – я знайшов йому ім’я, знайшов назву!»
Успіх балету «Весна священна» (1912-1913 рр.) закріпив значення Стравінського в світовій музиці. Прем’єра відбулася 29 травня 1913 року в Театрі Єлисейських полів у Парижі. Автором декорацій і костюмів виступив Микола Реріх, хореографом – Вацлав Ніжинський, диригував П’єр Монте, імпресаріо – Сергій Дягілєв.
Дуже сміливо було вивести в центрі балету язичницький обряд.
Фото з балету Весна священна
Вацлав Ніжинський в ролі Петрушки
Щодо прем’єри «Весни священної» Стравінський згадував:
Я утримаюся від опису скандалу, який вона викликала. Про нього занадто багато говорили <...> Я не мав можливості судити про виконання під час вистави, оскільки залишив зал вже після перших тактів вступу, які відразу викликали сміх і знущання <...> Вигуки, спочатку поодинокі, злилися потім в загальний гул. Незгодні з ними протестували, і дуже скоро шум став таким, що не можна було вже нічого розібрати <...> Я повинен був тримати Ніжинського за сукню; він був до того розлючений, що готовий був кинутися на сцену і влаштувати скандал …
сімейне фото – Ігор Стравінський та Катерина Носенко
Втім, варто не забувати, що творчість відбувалася паралельно із приватним життям композитора. Щоліта з 1907 по 1914 рр., поки писав вищезгадані твори, Ігор приїздив до батьків на Волинь у містечко Устилуг. Тут він зустрів своє перше кохання — киянку Катерину Носенко, яка стала матір’ю чотирьох дітей композитора, серед яких художник Федір Стравінський (1907—1989) та композитор і піаніст Святослав Сулима-Стравінський (1910—1994).
В 1914 році Стравінський востаннє приїздить в Устилуг збирати матеріали для написання наступного свого твору «Весіллячко». В Швейцарії його застає Перша світова війна і відтоді він живе між Францією та Швейцарією, в 1934 році отримує французьке громадянство.
Зміни спіткали і його творчість – «Пульчинелла», балет зі співом (1919-1920 рр.) засвідчує початок нового етапу, який прийнято називати «неокласицистичним» (до 1950-х рр.). Період досить плодовитий, Стравінський пише близько 45 творів.
До завершення 1920-х рр. Стравінський створює такі твори, як: «Аполон Мусагет», «Байка про лисицю, півня, кота та барана», опера-ораторія «Цар Едип». Його замовником був Відділ музики бібліотеки Конгресу, а роботу оплачували меценати. Співпраця з Сергієм Дягілєвим завершилася остаточно 1928 року.
Цікавою була робота з багатою та знаменитою на той час балериною Ідою Рубінштейн, яка замовила для балету «Поцілунок феї» хореографію – Брониславі Ніжинській, декорації – Олександру Бенуа, а музику – Ігорю Стравінському.
Лібрето на основі казки Г.К. Андерсена «Льодова діва» було написано Стравінським спільно з Бенуа. Композитор використав в балеті фрагменти музики Чайковського – романси «Колискова пісня в бюро», фортепіанні п’єси «Гумореска», «Ната-вальс», «Мужик грає на гармоніці», «Папірець з альбому».
Прем`єра «Поцілунку феї» відбулася в Парижі 27 листопада 1928 року.
В цей період він звертався до різних стильових моделей, засвоював прийоми і засоби європейської музики бароко, техніку старовинного поліфонічного мистецтва, а також писав яскраві оригінальні твори на основі різних історико-стилістичних моделей.
Іда Рубінштейн
І. Стравінський з Вірою Боссе
На цьому творчість Стравінського значно трансформується і переживає так звану «кризу».
І в сімейному житті композитора не легкий період. Перший шлюб обірвався трагічно. У 1938 році від туберкульозу помирає старша донька Людмила, а за нею, в 1939 році, від тієї ж хвороби помирає дружина Катерина. Стравінський також прощається з матір`ю Анною Кирилівною і сильно хворіє на туберкульоз.
Рятують дружнє оточення – спілкування з Пабло Пікассо і Чарлі Чапліном, говорили й про особисті відносини з Коко Шанель. Вже у 1940 році він одружується вдруге з Вірою Судейкіною (Вірою Боссе), актрисою німого кіно. Разом вони прожили більше 30 років. Ще раніше Стравінський часто бував в США, а вже в цей час остаточно вирішує переїхати, і в 1945 році отримує громадянство США.
Вичерпавши теми російської казки та язичницьких обрядів, композитор переходить до останнього періоду творчості, який охрестили «серійним», або пізнім періодом (1950-тих рр.). Тут він переважно звертається до релігійних тем. З творів варто згадати Септет (1953 р.), «Threni» (Плач пророка Ієремії, 1958 р.), «Рухи» для фортепіано з оркестром (1959 р.) та «Варіації пам’яті Олдоса Хакслі для оркестру» (1963/1964). Стравінський посилює роль вокального слова, вільно використовує додекафонні техніки (в рамках властивого Стравінському тонального мислення). Він одним із перших відкрив нові музично-структурні елементи у фольклорі, асимілював деякі сучасні інтонації (наприклад, джазові), вніс новаторство в метроритмічну організацію, оркестровку, трактування жанрів.
У 1962 році Стравінський приїздив в Радянський союз, відвідав Москву та Петербург (тоді – Ленінград), але він більше ніколи не потрапив до свого будинку в Устилузі.
Заключним твором своєї кар’єри Стравінський вважав «Заупокійні співи», написані в 1966 році. Композитор помер 6 квітня 1971 року в США, похований у Венеції на кладовищі Сан-Мікеле.
